поїхали на відпочинок і приїхали з відпочинку.

живі, з пробитим колесом і знанням, що машина максимально розганяється до 163.

додому в середньому їхали на швидкості 140. КАРЛ, СТО СОРОК! просто хочу вирізати з голови, що права крот отримав півроку назад і вся практика, яка була на момент отримання прав - це 40 академгодин.

мені насправді дуже неспокійно. бо він їздить не дуже уважно і акуратно. перед одним переходом ми не встигали затормозити, щоб пропустити пішохода(то була жінка, як зараз її пам'ятаю). і це дуже погано. добре, що жінка вирішила не ризикувати і не користуватися своєю перевагою, як пішохід, бо була би біда....

по дорозі на закарпаття крота оштрафували за перевищення(ну хто б сумнівався!) швидкості. дуже добре що впаяли тільки 1 штраф за перевищення і проігнорували, що максимальна швидкість крота має бути 70, а його до речі спіймали на 85 і ми різко скидали...



але їздити по серпантинам вдень просто нереальне задоволення, особливо, коли ніхто в шию не жене..сонце світить, гори височіюсь, урвища продовжують існувати.

такі світанки

такі квіти

така я

Випробування, які дає життя, ми можемо подолати.
Більше того, після них начебто стаємо сильнішими.
Вчора була неймовірна мігрень. Діло дійшло до зашторювання та закриття шибок, щоб ані звук, ані світло не заходили в кімнату та ще були лагідні обійми з унітазом, бо працювати треба, а от звуки підвищували біль , а це в свою чергу нудоту. Кімната нагадувала низькопробний хорор і посередині я в ліжку. Крот вже натякав на 40 уколів в живіт і все мене до води..щоб перевірити на сказ.
До чого це я? Ах да, який скіл життя хоче прокачати цією мігренню? Силу волі? Витривалість?
Думаю є більш гуманні способи це зробити.

Зи: на вихідних тільки но пробігла свої 5 км в задоволення. Готуюсь до пробігу під каштанами.

Пішли подавати документи на усиновлення, шлях в 5 років на рішення і 15 хв до будівлі в будній день на таксі. Інспектору ми наче сподобались, тепер треба, щоб сподобались наші документи

живу в дивний час
коли таке було, щоб в листопаді ходити в підкатаних штанях та без куртки?
був місцями дощ, присутній був туман, але в києві було тепло.
квіти в квартирі просто не розуміють, чому я так рано їх забрала з балкона? бо на вулиці сонце, на вулиці ще стоять зелені дерева, а мої другани замкені в чотирьох стінах
в цьому році я хочу все ж таки зберегти хлорофітум, вереск та плющ, я хочу їх в наступному році винести знову на балкон, щоб вони відчули прилив сил і почали як навіжені виходити зі свого сну та зростати

знову ошивалися біля епіцентру, але крот упорно не хоче купляти ще квітів. а я хочу. я хочу, щоб мої підвіконня і далі були заставлені квітами.

вчора була тривога, чомусь дуже довга і майже всю тривогу очікували під дрім тауном.
це був той момент, коли ані їсти, ані пити, ані сидіти в якомусь кафе не хочеться, просто хочеться знайти ту кляту спортивну сумки і почемчикувати собі додому, стрибнути в обійми рідного ліжечка і під кавучай читати не найцікавішу, але корисну для розуміння якихось світоглядів книгу.

тривога закінчилась, ми зайшли в майже мертвий дрім-таун і почали шукати спортивні магазини, боже, як ми зраділи, що знайшли їх швидко, але спіткала невдача.
Магазин знаходиться на окремому поверху, туди везе ескалатор, але робітники магазу ще не прийшли, не відкрили двері, і всі хто їде в магаз просто залишаються на маленькому острівці під закритими дверима.
зібралось нас таких ідіотів десь людей 10, а далі поміститися нема куди.. постояли, покричали, щоб наверх більше ніхто не пхався
от що робити, бо додому хочеться нереально, навіть більше аніж ту сумку купити? перший і очевидний для мене варік, просто по виступу переміститися до другого ескалатора, який працює на спуск (легких шляхів я не шукаю, якраз і висоту боюсь офігєть як), крот сказав, ні.
другий варіант - бігти вниз швидше, ніж працює ескалатор)))) крот подивився на швидкість і сказав, стрьомно,
тоді прийшлося озвучити самий банальний варік - вимкнути ескалатор і піти собі геть. мабуть інші 8 індивідуумів були більш цілестпрямовані попасти в магаз, бо ніхто навіть не шолохвунся в сторону кнопки.
саме цікаве я всі ці варіки придумала, але жоден не втілила в життя, навіть кнопку стоп нажав крот, бо я вагалась. але вагалась не тому, що хотіла дочекатися відкриття магазу, а вагалася, чи маю я право розпоряджатися не своєю власністю.. от така я невпевнена.

а спортивну сумку...ех...цю сумку ми поїхали і купили в старому доброму декатлоні, бо в інших магазах ціни - космос.
тепер я на все це дивлюсь і думаю, а може краще було купити сумку дорожче в першому магазині, бо часу на пошуки і переїзди ми витратили дуже багато. а коли їхали додому на таксі, я вже прощалася з життям, бо чувак в дощ гнав на швидкості 80-110 перестроюючись і в міліметрах просто підрізаюч інших.

сказ про те,я к про*бати вихідний без користі.

мав би початися новий етап життя, але ні. все по старому.
наче стою в дверях, а життя каже: "все для тебе зготовлене, ти маєш приймати участь разом зі мною, а не тусити за порогом. давай хутчіш! я ж не вічне..."
інколи розрізняю дні по шкоді, яку завдали росіяни. а це не ок.
графік сну остаточно збився. я не можу нормально спати 8 годин (а мені треба всі 9-10), бо обстріли. та навіть якщо їх немає, в 2-3 прокидаюся і дивлюсь, що відбувається з небом над Україною.

раніше себе жаліла, бідне я нещасне, спатоньки не дають.
зараз трохи змінила погляд
такий графік і навіть більш жорсткий мають матусі немовлят. і таке безсоння продовжується не один і не два місяці, а набагато більше.
я звичайно не матуся і немовляти немає, але такий графік можливо пережити і залишитися при своєму розумі.
що й буду робити.
а на це наштовхнула одна матуся в метрі. поки більшість чи то куняє, чи то втичить в телефон з напівзакрити очима, хтось взагалі хропе, а вона намотує кола по перону з коляскою і своїм немовлям. і не просто ходить як зомбі, а достатньо бадьоро, одразу видно, що на досвіді
і я їй дуже вдячна, бо завдяки їй, я змінила ставлення до всього цього.
тепер новий виток корисного проводження часу.
буду читати.
банально? так. типу могла і раніше до цього дійти.
але озвучування нової мети трохи надихає, тим більше є паперові книги, які колись купила і навіть не відкривала ще. а електронні...не можу. набагато важче читати з телефона. і це на рівні якоїсь концентрації, я її вмить втрачаю, і пофіг, що книга цікава.

Важко розмовляти українською. Виходить жорсткий суржик. Але вже набагато легше. Сиджу в тамбурі будинку і жалкую, що заспокійливого ввечері не хильнула

подивилась "незвідану землю" і так захотілось пройти шлях святого Якова хотя б частину по Португалії
цей шлях планувала ще з 2018 року. через гугл мапу облазила вздовж і впоперек.
я продумала все, навіть місця де харчуватися і навіть що саме їсти. дешеві квитки, масові пересадки..
але кожного разу щось заважало.
спочатку
-банальний дефіцит грошей на таку поїдку(переліт просто дорогий),
-потім завантаженість,
-потім розуміння того, що потрібен відпочинок в горизонтальній позі накшталт не думати, не дивитись не відчувати,
-потім бажання комфорту під час відпочинку,
-потім українські гори
-потім дефіцит днів для відпочинку(сама відпустка була, але не було можливості піти на 2-3 тижні, а якщо їхати в таку поїдку, то треба було багато днів),
-ще в один рік впаялася відпустка в Італію. кроту настільки сподобалось, що він умовив поїхати туди. так це було казково. але не Португалія
і от 5 років вже відкладена справа, яку я не знаю, коли сможу втілити в життя разом з кротом.

всі відпочинки були крутими,всі були жаданими і робили свою справу, але все це було не Португалією. можливо вона тільки красивий привід бути в дорозі і відновлювати свої думки. але ж круто йтишляхом святого Якова і споглядати красу землі?

в дитинстві перед школою я снідала, що в тарілку насипала мама.
а насипала вона часто борщ або макарони з сосискою чи салатик з майонезом накшталт олів’є чи шубу зі скумбрією. це продовжувалося десь..навіть не пам’ятаю до коли.. але точно в молодшій школі було так і пам’ятаю, що сніданку було настільки вдосталь, що бутерброди в школі просто не лізли
останні 20 років снідаю кавою з молоком... вдень перекусую булочкою чи цукеркою., а от ввечері суп/борщ з салатом чи якась каша з салатом
але щось сталося, я хочу поміняти вранішній раціон, але не можу їсти зранку, нічого не лізе(тобто лізе, але дуже неприємні відчуття). тому все більше задумуюся над кето-кавою

так що, я на шляху до прийняття цього факту, що вранці буде не просто турка з кавою і молоком.
як якийсь недолугий мамонт хочу спитати, що таке френч-прес у побуті? плюси-мінуси?)))))

Все більше звикаюсь із думкою, що потрібно змінювати квартиру...
І це потрібно пов'язано більше з бажанням покращити умови життя. І так я втомилася від старих труб. У нас півроку підтікав бачок, ми пропонували його змінити за свій рахунок, але ж ні, це було неприйнятно.. все ж таки його відремонтував господар.. прожили ми норм місяці 2-3 а тепер підтікає труба. Пломба там тримається.. ні, її хтось до нас зірвав. Наш господар любе, коли ми такі речі вирішуємо самостійно.. тобто латаємо квартиру так, щоб було нормально її не задовбували і сусідів не турбували..
А крот втомився від цього настільки, що сказав:" весною міняємо квартиру" і перевага у вигляді цілодобового світла нас не сильно тормозить.
Так що шукаємо потроху не дуже проблемне житло.. нажаль новобудови з електричною плитою, але це вже не найбільша проблема..буде як буде.
Але тоскатися з відрами і парити голову як полагодити кран, і пломбу норм зробити, щоб ту горе господиню не штрафанули вже не дуже спокушає .
А ще, я почала думати, якщо крота заберуть.. мені потрібно буде взяти на себе всі постійні витрати.. так от, якщо жити, як живемо, то я потягну, а якщо переїдемо у більш дороге житло, то це вже питання...і справа не просто в оренді.. ми маємо обов'язки перед батьками і я дуже хочу, якщо що , мати змогу залишити всі допомоги на тому рівні як були
розмовляла зі своєю мамою про це .. бо з кротом важко говорити. вона сказала, якщо що , переїжджати до неї.. а там коти, а в мене алергія.. дороги в батьківський дім точно вже нема)котів на вулицю не виставити))
А ще така фігня.. якщо заберуть весь топ компанії, то компанія проживе по інерції десь два місяці, а потім розійдемося, тому я почала шукати нову роботу.
Я зрозуміла, що на все має бути план і варіанти і прораховувати навіть неприємні моменти треба. Як би важко не було. А це неймовірно важко.

Раніше щиро вважала, що гумор або нотка драматизму в моєму житті зробить більш цікавим саме життя. І тільки зараз розумію що це все фігня. Чомусь згадався Том Сойєр, який уявляв, свої похорони і тітку, яка біля труни плаче, а він на це все споглядає зі сторони і теж яку-не-яку сльозину видавить не то про свою смерть, не то як докір своїй тітці, яка його не цінувала..
Мені комфортно без того клятого драматизму і клоунади.

спілкування, воно ж має бути надихаючим і добрим, правда ж?. Але люди , з якими спілкуюсь від них такого нема... можливо сама закрилася від оточуючих, бо дуже втомилася від всіляких інтриг і проблем, а те чого потребую не отримую..
Кажуть віддавати треба більше. поки що я не маю, що віддавати, тому накопичую.

На 2023 рік план простий як дошка необроблена.(ніколи не любила плани і ці довбані толмуди у виді щоденників і всіляких записів), але життя корегує.
1. Вижити
2. Піти на курси водіння
3. Стоматолог
4. Почати читати для себе( а не те потокове лайно, від якого нудить і начитавшись його, більше нічого не хочеш)
5. Хоча б пару раз в день підіймати гантельку
6. Відновити прогулянки після роботи
7. Відмовлятися від диструктиву (думки, речі, люди). Як варіант повернутися в доброзичливе відношення, до оточуючих але падлюки ж на голову лізуть потім, як блохи нечесані.
8. Потроху переходити на укр.мову в житті(можливо піти на якісь заходи, де практикувати її та поповнювати словниковий запас. Пункт 3 має трохи допомогти)
9. Робота(більше моніторинг і плавний вихід. Знову бляха. Але кут розглядання інший)