жах.
неповторний, самотній і чарівний.
колись буду поряд. але ще не зараз.(:
дивно.
я ніколи не розмовляю. мені потрібна та брехня.
необхідна, щоб не паплюжити пам’ять про тебе.
знаєш, в мене болить серце. насправді болить. постійно здавлює.
а ще я невпинно худну, хоча і набагато більше їм.
а ще ти мрець і я не можу поговорити з тобою, як з людиною, бо ти не людина. ти мрець, і не чуєш мене. і це дратує.
ма змінилася. казати, що про це думаю не буду. я жалкую, увесь цей час...з 1993 і дотепер.
поступуво тупію. але хапаюся за надію, яку сама ж викинула.
ти не уявляєш, яка зара’ каша в моїй клятій голові!!
я не хочу так жити. я розумію ще неповноцінна. недорозвинена. збоченка.
краще б була лялькою, в яку напхали знань, і вона їх видає, коли треба. я навіть такою лялькою не можу бути, бо не сприймаю те, що не вважаю потрібним.
так хочу бути тобою. пасувати роботу, класти на все і невинно обманювати всіх.
правда гидотна. я настільки старалася не брехати, що стала найогибнішою істотою, бо не можу навіть правду казати у вічі.
мені хоча б згнити в одній ямі з тобою, на більше я не можу розраховувати.