мене розриває на декілька великих шматків. це не значит, що їх легше склеїти чи зшити. проблема в тому, що вони великі, майже рівноцінні і я на роздоріжжі, куди віддати своє серце.
легко давати поради.
тортурую себе, інших. ввожу в оману. на півдорозі зупиняюсь, роздумую,дивлюсь назад і автоматично починаю ходу спочатку. кожний сумнів - це вороття назад. а як то складно йти по камінюкам, по піскам. початок дороги кожен раз інший. нажаль тільки час не повертається..я ходжу по колу як годинникові стрілки, вбиваючи час сумнівами.


все що відбувається, відбувається з нашої мовчазної згоди (с)