живу в дивний час
коли таке було, щоб в листопаді ходити в підкатаних штанях та без куртки?
був місцями дощ, присутній був туман, але в києві було тепло.
квіти в квартирі просто не розуміють, чому я так рано їх забрала з балкона? бо на вулиці сонце, на вулиці ще стоять зелені дерева, а мої другани замкені в чотирьох стінах
в цьому році я хочу все ж таки зберегти хлорофітум, вереск та плющ, я хочу їх в наступному році винести знову на балкон, щоб вони відчули прилив сил і почали як навіжені виходити зі свого сну та зростати
знову ошивалися біля епіцентру, але крот упорно не хоче купляти ще квітів. а я хочу. я хочу, щоб мої підвіконня і далі були заставлені квітами.
вчора була тривога, чомусь дуже довга і майже всю тривогу очікували під дрім тауном.
це був той момент, коли ані їсти, ані пити, ані сидіти в якомусь кафе не хочеться, просто хочеться знайти ту кляту спортивну сумки і почемчикувати собі додому, стрибнути в обійми рідного ліжечка і під кавучай читати не найцікавішу, але корисну для розуміння якихось світоглядів книгу.
тривога закінчилась, ми зайшли в майже мертвий дрім-таун і почали шукати спортивні магазини, боже, як ми зраділи, що знайшли їх швидко, але спіткала невдача.
Магазин знаходиться на окремому поверху, туди везе ескалатор, але робітники магазу ще не прийшли, не відкрили двері, і всі хто їде в магаз просто залишаються на маленькому острівці під закритими дверима.
зібралось нас таких ідіотів десь людей 10, а далі поміститися нема куди.. постояли, покричали, щоб наверх більше ніхто не пхався
от що робити, бо додому хочеться нереально, навіть більше аніж ту сумку купити? перший і очевидний для мене варік, просто по виступу переміститися до другого ескалатора, який працює на спуск (легких шляхів я не шукаю, якраз і висоту боюсь офігєть як), крот сказав, ні.
другий варіант - бігти вниз швидше, ніж працює ескалатор)))) крот подивився на швидкість і сказав, стрьомно,
тоді прийшлося озвучити самий банальний варік - вимкнути ескалатор і піти собі геть. мабуть інші 8 індивідуумів були більш цілестпрямовані попасти в магаз, бо ніхто навіть не шолохвунся в сторону кнопки.
саме цікаве я всі ці варіки придумала, але жоден не втілила в життя, навіть кнопку стоп нажав крот, бо я вагалась. але вагалась не тому, що хотіла дочекатися відкриття магазу, а вагалася, чи маю я право розпоряджатися не своєю власністю.. от така я невпевнена.
а спортивну сумку...ех...цю сумку ми поїхали і купили в старому доброму декатлоні, бо в інших магазах ціни - космос.
тепер я на все це дивлюсь і думаю, а може краще було купити сумку дорожче в першому магазині, бо часу на пошуки і переїзди ми витратили дуже багато. а коли їхали додому на таксі, я вже прощалася з життям, бо чувак в дощ гнав на швидкості 80-110 перестроюючись і в міліметрах просто підрізаюч інших.
сказ про те,я к про*бати вихідний без користі.