мав би початися новий етап життя, але ні. все по старому.
наче стою в дверях, а життя каже: "все для тебе зготовлене, ти маєш приймати участь разом зі мною, а не тусити за порогом. давай хутчіш! я ж не вічне..."
інколи розрізняю дні по шкоді, яку завдали росіяни. а це не ок.
графік сну остаточно збився. я не можу нормально спати 8 годин (а мені треба всі 9-10), бо обстріли. та навіть якщо їх немає, в 2-3 прокидаюся і дивлюсь, що відбувається з небом над Україною.
раніше себе жаліла, бідне я нещасне, спатоньки не дають.
зараз трохи змінила погляд
такий графік і навіть більш жорсткий мають матусі немовлят. і таке безсоння продовжується не один і не два місяці, а набагато більше.
я звичайно не матуся і немовляти немає, але такий графік можливо пережити і залишитися при своєму розумі.
що й буду робити.
а на це наштовхнула одна матуся в метрі. поки більшість чи то куняє, чи то втичить в телефон з напівзакрити очима, хтось взагалі хропе, а вона намотує кола по перону з коляскою і своїм немовлям. і не просто ходить як зомбі, а достатньо бадьоро, одразу видно, що на досвіді
і я їй дуже вдячна, бо завдяки їй, я змінила ставлення до всього цього.
тепер новий виток корисного проводження часу.
буду читати.
банально? так. типу могла і раніше до цього дійти.
але озвучування нової мети трохи надихає, тим більше є паперові книги, які колись купила і навіть не відкривала ще. а електронні...не можу. набагато важче читати з телефона. і це на рівні якоїсь концентрації, я її вмить втрачаю, і пофіг, що книга цікава.