[...]

Я відчуваю в голові —
Метеликів нестримну стайку.
Шукаю виправдань собі,
Чому завжди тепер незнайка.

Мої метелики ростуть
І роблять з мене вільну-вільну.
Колись жахаюся я їх,
Аж раптом тихо мрію. мрію.

Моя свобода та журба,
Моїх надій нестримні хвилювання,
Тепер я знаю, хто є я.
Я безліч метеликОвих стайок.